Десь місяць тому я гуляла зі своєю подругою і, як завжди, я пішки поверталася додому. Ось, біля краєзнавчого музею мене таки очікував винуватець цієї історії. П’яний молодий чоловік одразу просто почав чіплятися до мене. Я пришвидшила крок, проте він мене затримав і почав розпускати руки, почав зривати з мене одяг, почав душити. Навколо нікого, ясна річ. Я добряче заїхала йому в обличчя і змогла вирватися. В процесі він сказав, що знайде мене, що він з мого університету. Я, недовго думаючи, пішла в деканат. Там мене, м’яко кажучи, послали, мовляв, у тебе доказів немає, і з чого тобі вірити, та і взагалі нема що шлятися по вечорам. В поліцію піти... проте я не знаю імені цієї людини, не факт що впізнаю лице, хоча особливі прикмети є. Знову ж, доказів нема. Мені пощастило, що в нього не було з собою ножа.

​

Анонімна авторка; історія розказана у 2019 році в рамках кампанії «16 днів активних дій проти гендерно зумовленого насильства»