Чесно кажучи, я не знаю, чи саме гендер або орієнтація зумовили те, що сталося, але точно знаю: звідкись ці люди дізналися, що я лесбійка. Я була з подругою. На нас поступово почали кидати спочатку по двоє-троє, а пізніше — і більше — петард. Це були переважно повнолітні хлопці, їх було багато. Вони мали дві машини, з вікон яких кидали ці петарди. Чесно кажучи, я боялася, що додому не потраплю. Коли ми ще думали, що це жарти, ми вирішили обійти через поле, щоб дістатися додому. Залишалося трохи до десятої вечора. Раптом друга машина, про яку ми не знали, почала виїжджати з центральної дороги в поле, і далі ми просто тікали від них. Згодом вони загнали нас у кут і, сміючись, їздили, кидаючи петарди в наш бік. Коли кілька з них потрапили майже мені під ноги, ми змогли втекти і сховатися. Мені було ще 17, тож я мала б уже бути вдома на той момент, але я зателефонувала до поліції. Зрештою поліція звинуватила нас із подругою за пізнє перебування на вулиці та за те, що я, будучи неповнолітньою, зателефонувала їм. Я почула багато слів на кшталт: «Звідки ти така розумна взялася?», «Через дитячі дурощі, бо тебе хтось ображає, викликати поліцію?» тощо.

​​

Марія, 18 (жінка); історія розказана у 2025 році в рамках кампанії «16 днів активних дій проти гендерно зумовленого насильства»