Все дитинство я чула, що схожа на батька. Вони з мамою розлучилися, коли мені було, здається, 4 роки. Я ніколи через це не страждала, бо мама зробила все, аби мені нічого не бракувало. Розлучилися вони через те, що він їй брехав і неодноразово зраджував.
У підлітковому віці мені захотілося більше спілкуватися з ним, бо він таки був моїм татом. У нього була нова дружина і народився син. Я іноді приходила до нього в гості, та ми ніколи не були особливо близькі.
Коли я вступила до університету, ми часом переписувалися у Facebook. Переважно з моєї ініціативи. Якось він запитав, чи я лесбійка. Я сказала, що так (тоді це було так, зараз я прийшла до пансексуальності). І він нормально відреагував. Мене це втішило.
Іншим разом він запитав, чи може поділитися зі мною своєю здійсненою мрією. Я погодилася. Він розповів про свій перший секс утрьох. Це було для мене шоком, і я не хотіла знати таких подробиць про свого батька. Ну тобто я нормально ставлюся до сексу утрьох, я поліаморка, але читати про це від свого батька було травматично. Я змовчала, бо не хотіла втрачати спілкування.
Іншим разом він запитав, чи може поділитися зі мною своєю здійсненою мрією. Я погодилася. Він розповів про свій перший секс утрьох. Це було для мене шоком, і я не хотіла знати таких подробиць про свого батька. Ну тобто я нормально ставлюся до сексу утрьох, я поліаморка, але читати про це від свого батька було травматично. Я змовчала, бо не хотіла втрачати спілкування.
Ще одного разу він згадав подробиці щодо сексу з моєю мамою. Тоді, здається, я вже сказала, що не хочу про це знати. Але апогеєм стали його повідомлення з домаганнями: проханнями роздягтися і так далі. Він надсилав свої оголені фото і світлини своєї дружини. З того часу ми не спілкуємося. Я розповіла мамі. Вона — його мамі. Виявилося, він надсилав подібні повідомлення і моїй тітці — сестрі мами. Коли мама його про це запитала, він намагався перемкнути її увагу фразою: «Думаєш, я не знаю, що ТВОЯ донька лесбійка?» Ніби це його якось виправдовувало. Спочатку він перепрошував, а коли я проігнорувала його вибачення і заблокувала, почав агресувати на маму.
Я не уявляю, як це — мати батька, який про тебе піклується і не є загрозою. Я ще не говорила про це публічно, але його вчинок став однією з причин, чому я змінила прізвище на те, яке сама собі обрала, і по батькові на матронім: я не хочу мати нічого спільного з ним.
Так, я була вже доросла, коли це сталося. Але це все ще жахливо. Нещодавно я приходила до бабусі, його мами, і вона сказала, що вони з ним «пройшли» цю ситуацію і він сумує. Дуже сподіваюся, що він сумує. Вона запропонувала подзвонити йому — я категорично заперечила. Я нічого не «пройшла».
Вже минуло 6 років. Наразі його мобілізували, і в мене часом бувають думки, що, можливо, варто з ним поговорити. Але я не уявляю, як це зробити. Дуже багато болю й образи. Не знаю, чи можна відновити нормальні стосунки після цього і чи взагалі можливо. Під час війни дуже гостро відчувається крихкість людських життів, але цей біль сильніший за страх втрати.
Вайн, 26 років; історія розказана у 2024 році в рамках кампанії «16 днів активних дій проти гендерно зумовленого насильства»