Що таке активна згода у стосунках та як її практикувати
Чому ми взагалі обговорюємо принцип згоди?
До появи сучасного формату рівноправних стосунків, де панують особисті кордони та принцип згоди, у більшості патріархальних суспільств жіноче тіло століттями вважалося власністю чоловіка. Після шлюбу дружина отримувала родинні обов’язки, які не обговорювали: вона мусила прислужувати, коритися, народжувати дітей та сексуально обслуговувати. Патріархальні установки досі не враховують бажання і комфорт жінки, а консервативне суспільство називає її нижчу роль у стосунках «природою», «долею», «щастям».
Так виникла культура зґвалтування — система уявлень у соціумі, за якими жінка не має тілесної автономії, а насильство щодо неї нормалізоване. Причому мова не лише про зґвалтування: тут це радше верхівка айсберга, до якої веде багато, на перший погляд, неочевидних речей. Вони нормалізують сексистську ієрархію, мізогінні упередження та ставлення до жінки як до об’єкта сексуальних бажань. Такий айсберг культури зґвалтування зображують у вигляді піраміди насильства, яка складається з таких основних сегментів:
-
Нормалізація насильства: гендерні стереотипи, жарти про жінок, сексизм, гомофобія і трансфобія, віктимблеймінг, об’єктивуючі компліменти, виправдання домагань.
-
Приниження: переслідування, погрози, порнопомста, домагання.
-
Відверте насильство: зґвалтування, побиття, вбивство, сексуальне рабство.
Як бачимо, до зґвалтування веде багато досить звичних у суспільстві явищ: зневажлива лексика про жінок на кшталт «баба» і «тьолка», реклама бетону з оголеними жінками, образливі слова типу «повія», жарти про домагання. Вони нормалізують уявлення про жінок як про щось другорядне, несерйозне, а про їхнє тіло — як доступне для всіх. А якщо це тіло можна коментувати, обговорювати, розглядати, то тут рукою подати до суспільного дозволу його ще й чіпати фізично. Саме тому ми говоримо про насильство як про систему, яка відтворюється через звичні, буденні речі. Іноді ми самі можемо несвідомо її підсилювати, тому важливо перевіряти власні реакції. Спробуйте згадати, чи колись ви…
-
сміялися з сексистських жартів про жінок?
-
підважували правдивість слів постраждалої від насильства?
-
виправдовували когось за насильство формулюваннями на кшталт «він же хороший хлопець» чи «це дрібниці»?
Якщо ви відповіли на щось із цього «так», це в жодному разі не вирок, а привід замислитися: чому саме ви так відреагували та як у майбутньому цього уникнути.
Що таке активна згода та як її розпізнати
Важливою протидією культурі зґвалтування є культура згоди, адже вона повертає жінкам суб’єктність та тілесну автономію. Це концепція, за якою на будь-яку інтимну взаємодію між людьми потрібна згода. Вона має кілька простих критеріїв:
-
Добровільність. Це означає відсутність маніпуляцій, фізичного насильства, примусу. Людина має бути у свідомості, не п’яна і не спляча. Також для добровільності люди мають бути на рівних, без дисбалансу у владі. Це неможливо у стосунках, наприклад, між керівником та підлеглою, студенткою та викладачем.
-
Ентузіазм. Якщо людина говорить «я не знаю», «можливо», мовчить чи виглядає відстороненою або наляканою — це не згода. Має бути тільки однозначне «так».
-
Інформованість. Можна дати згоду лише на ті дії, про які всі учасни_ці попередньо домовилися. Якщо виникає бажання зробити щось нове, про це необхідно запитати.
-
Відкличність. Згоду не дають назавжди — її можна відкликати в будь-який момент. За відмову також неприпустимо засуджувати, насміхатися чи тиснути.
-
Чіткість. Комунікація між партнер_ками має бути прозорою та зрозумілою всім. Тут немає місця власним інтерпретаціям чи прихованим сенсам, про які інша людина не здогадується.
Як практикувати культуру згоди
Перш за все, варто обговорити всі принципи вашої сексуальної взаємодії заздалегідь. Говорити про секс до того, як він відбудеться, — нормальна і здорова практика. Якщо усім це комфортно, можна виділити зручний час і простір для того, аби окреслити свої вподобання і кордони. Це може бути незручно і страшно на початку, і це нормально, адже тема сексу в нашому суспільстві табуйована. Однак з часом, якщо потроху практикуватися, ця розмова стане більш звичною.
Надалі важливо засвоїти основний принцип культури згоди — важливість чути «ні» від партнер_ки. Для відмови не потрібно пояснень і виправдань, її не варто ставити під сумнів і в жодному разі не можна ігнорувати. Якщо ви чуєте «ні» або прохання зупинитися, пригальмувати, взяти паузу, — одразу припиняйте те, що робили. Якщо маєте сумніви, краще перепитати фразами на кшталт «Чи хочеш продовжувати?», «Чи тобі комфортно зараз?».
Якщо ви давно разом, ви можете мати деякі домовленості, невербальні сигнали та розуміння партнер_ки з півслова. Однак людям у тривалих стосунках також важливо рефлексувати над тим, чи не завдають вони одн_а одн_ій дискомфорту. Тут важливо передусім пам’ятати, що стосунки чи шлюб не є автоматичною згодою на секс. Не існує ніякого «подружнього обов’язку», за яким хтось має необмежене право на тіло інш_ої. Навіть якщо для вас це вже звичка і щось буденне, — можливо, розмова про секс і взаємні роздуми над своїми бажаннями і кордонами зроблять ваш спільний досвід ще кращим.
Наостанок варто зауважити, що культура згоди — це не лише про секс і стосунки. Її варто практикувати в усіх форматах взаємодії між людьми. Якщо вам хочеться підтримати й обійняти колегу, сісти поруч із кимось, відверто поговорити, сфотографувати когось — варто запитати згоди і поважати будь-яку відповідь. Питати в людини «чи окей, якщо я тебе обійму?» може бути незвично на початку для всіх, але з часом це може стати корисною звичкою.