Стамбульська конвенція: що це і навіщо вона потрібна Україні

Що таке Стамбульська конвенція

Стамбульська конвенція — міжнародний договір, повна назва якого — «Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами». Її текст ухвалила Рада Європи у 2011 році, а того ж року Україна стала однією з держав, які її підписали.​

Конвенція зобов’язує держави, що її ратифікували, запобігати всім формам насильства стосовно жінок і домашнього насильства, забезпечувати механізми захисту та співпрацювати з міжнародними партнерами в цих питаннях. Вона також розкриває низку важливих концепцій щодо гендерно зумовленого насильства*, що робить законодавство зрозумілішим, реалістичнішим і більш дружнім до жінок.

*Гендерно зумовлене насильство (ГЗН) — це насильство, яке ґрунтується на гендерних упередженнях та стереотипах і непропорційно завдає шкоди жінкам.

​

Які ключові поняття вводить Стамбульська конвенція?

​

Передусім конвенція наголошує, що боротьба з насильством щодо жінок має бути комплексною, системною та скоординованою. Це означає, що працювати потрібно не лише з наслідками, а й усувати передумови та заздалегідь враховувати небезпеки для вразливих груп.

​

Цей принцип втілений у формулі 4P:

​

• Prevention — запобігання. Насильство — це система нерівностей, якій потрібно протидіяти, аби попереджати злочини: боротися з дискримінацією та гендерними стереотипами, просувати культуру згоди, просвітництво про здорові стосунки, взаємоповагу та рівноправ’я.

​

• Protection — захист. Держава має захищати жінок від насильства, надавати допомогу постраждалим та запобігати повторенню таких випадків.

​

• Prosecution — переслідування. Особи, які скоюють насильство, мають нести відповідальність відповідно до законодавства.

​

• Coordination policies — скоординована політика. Боротьба з насильством має відбуватися на всіх рівнях синхронними зусиллями: від навчальних закладів до судів, а всі фахівці та фахівчині, які потенційно працюють із постраждалими та кривдниками, мають бути обізнані й дотримуватися етичних принципів.

У тексті Стамбульської конвенції також пояснюється природа й наслідки гендерної нерівності. Зокрема, зазначено, що для боротьби з гендерно зумовленим насильством потрібно подолати цю нерівність не лише номінально, а й на практиці.

​

Також зазначається, що насильство щодо жінок є проявом історичної нерівності, яка призвела до дискримінації, утисків і обмежень прав. Воно структурне, і саме через нього жінок примушують до нижчої позиції в соціальній ієрархії.

Який шлях конвенції в Україні

Після підписання конвенції Україна не поспішала її ратифікувати (тобто остаточно надати їй юридичної сили). Однак навіть у цей період вдалося ухвалити важливі законодавчі зміни, що стосуються гендерно зумовленого насильства (ГЗН). Зокрема, у 2019 році набув чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Його головна цінність полягає в тому, що в Кримінальному кодексі з’явилися статті про домашнє та сексуальне насильство, а також концепція добровільної згоди. Це важливо, адже раніше законодавство було обмеженим і не мало ефективних інструментів протидії домашньому насильству. Під застарілі визначення підпадало дуже вузьке коло осіб, яких потенційно можна було притягнути до відповідальності (наприклад, не можна було залучати до відповідальності колишніх партнер_ок).

​

У червні 2022 року уряд нарешті ратифікував Стамбульську конвенцію, а в листопаді вона набула чинності. Це дало змогу продовжити її впровадження та вдосконалити українське законодавство, заповнюючи прогалини, зокрема щодо термінології та поняття добровільної згоди. Зокрема завдяки цьому зазнав змін Кодекс України про адміністративні правопорушення, куди додали відповідальність за сексуальні домагання (стаття 173-7 КУпАП) та насильство за ознакою статі (стаття 173-6 КУпАП)**. Також внесено зміни до Сімейного кодексу України (статті 110 та 111), які дають право звертатися до суду щодо розірвання шлюбу під час вагітності дружини або при наявності дитини до одного року, а також забороняють суду застосовувати примирення під час розлучення у випадку домашнього насильства. Це важливо, адже раніше не існувало можливості розірвати шлюб, якщо жінка була вагітна або мала дитину віком до року. Крім того, кривдники могли користуватися механізмом примирення, щоб утримати постраждалу під контролем і не дозволити розірвати шлюб.

Чому все ще важливо говорити про Стамбульську конвенцію?

Попри те, що ми пройшли довгий шлях, конвенція ратифікована і низка важливих змін уже діє в законодавстві, це ще не щасливий фінал цієї історії. Адже потрібно продовжувати імплементувати конвенцію (тобто впроваджувати її принципи на практиці) та добиватися відчутних змін, які справді зроблять наше суспільство безпечнішим.

Чого саме ще не вистачає?

• Насильство досі є приватною справою з погляду закону. Це означає, що для початку розслідування злочину постраждала людина має подати заяву, наприклад, до поліції. Однак із практики відомо, що для потерпілих це часто буває складно: кривдник може погрожувати і примушувати забрати заяву, у постраждалої може не вистачати моральних сил, аби у стислі терміни звернутися до правоохоронних органів і все правильно оформити. Натомість Стамбульська конвенція вказує, що зґвалтування, домашнє насильство, незаконний аборт або стерилізація, примушування до шлюбу, сексуальне насильство та примушування до вступу в статевий зв’язок мають бути злочинами публічного обвинувачення, тобто їх мають починати розслідувати незалежно від заяви постраждалої. Також вони мають розслідуватися навіть якщо заяву було відкликано.

• Бракує поняття «кримінальне правопорушення, пов'язане з домашнім насильством». Це означає, що інші злочини, зазначені у Кримінальному кодексі, якщо вони мають відповідні ознаки, можуть вважатися пов’язаними з домашнім насильством. Це потрібно для того, аби таку справу не можна було закрити, якщо заяву відкликали. Це унеможливлює тиск з боку кривдника, що, на жаль, є поширеним явищем.

• Не всі види ГЗН передбачені законодавством. Зокрема, ще немає відповідальності за сталкінг (переслідування, стеження, нав’язування себе постраждалій людині), який є поширеним проявом насильства — з ним стикається 1 із 5 жінок***. Також законодавство ще не розглядає каліцтво статевих органів як окреме порушення.
   

• Принципи конвенції ще не повністю втілені на практиці. Імплементація конвенції має проявлятися не лише на рівні прийнятих законів, а й у реальному житті. Це означає, що поліція має бути краще поінформована і навчена працювати саме з випадками домашнього насильства, не ігнорувати їх і не відтягувати розслідування до точки незворотності. Заяви і слова постраждалих мають сприйматися всерйоз, а з гендерними стереотипами потрібно боротися системно, на рівні всіх органів і служб.

​

Частково ці потреби може закрити прийняття законопроєкту №12297, який, зокрема, вводить і роз’яснює нові поняття, пов’язані з ГЗН, а також виводить низку справ із переліку приватного обвинувачення (тобто справи, які можна відкривати лише після подання заяви особисто, а не просто за наявності злочину чи правопорушення).

Важливо пам’ятати, що ратифікація Стамбульської конвенції означає, що Україна взяла на себе низку зобов’язань: боротися з гендерною нерівністю та домашнім насильством, вдосконалювати законодавство, осучаснювати правоохоронні органи, запозичувати нові практики. Це означає, що ми можемо і маємо слідкувати за цим процесом та, за нагоди, нагадувати про нього в інтернеті, на офлайн-акціях і демонстраціях, у листах до депутат_ок****.

​

**Кодекс України про адміністративні правопорушення. Верховна Рада України. — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/8073-10#Text

***Stalking. CDC, — https://www.cdc.gov/intimate-partner-violence/about/about-stalking.html

****Як написати звернення до депутата: покрокова інструкція. Обранці — https://obrantsi.ua/articles/iak-napisati-zvernennia-do-deputata-pokrokova-instrukciia