Коли я перебувала у лікарні, то познайомилася з одним хлопцем, думала, йому років 18. Ми добре спілкувалися і були друзями. Одного разу він забіг до мене в палату зі словами: «Женя, я тебе люблю». Я відповіла, що я його теж, бо в нас у лікарні це було нормою — говорити це друзям. Він відповів: «Ти не розумієш, я тебе як дівчину люблю». У мене був дивний стан, і я сказала, щоб ми про це поговорили завтра. Наступного дня я пояснила йому, що це не взаємно. Його реакція була дуже дивною: він не засмутився, лише сказав: «Мені все одно, головне, що я тебе люблю». Весь наступний час він приділяв мені дуже багато уваги, дарував подарунки, які я не хотіла приймати. Через ці подарунки я відчувала себе винною. Потім я дізналася, що він мені брехав і насправді йому 30, просто він дуже молодо виглядав. Одного дня я сиділа одна в палаті, він зайшов — це мене дуже налякало, сів біля мене, поставив мою ногу на себе і почав гладити мене в різних місцях. Я не могла нічого йому сказати, бо була в шоковому стані. На той момент я вважала себе винною, оскільки думала, що сама його спровокувала своїм одягом і поведінкою. Хтось із моїх знайомих дав йому мою адресу, і коли я приїхала додому, він відправляв мені любовні листи і подарунки. Він був просто одержимим мною і вважав мене своєю власністю. На той момент мені було 14 років.

​​

Женя; історія розказана у 2022 році в рамках кампанії «16 днів активних дій проти гендерно зумовленого насильства»