Якось я замислилася — а коли вперше стикнулася із сексуальним насильством особисто? Ким був він і скільки мені було років? Пізніше на психотерапії ми розмовляли про мої стосунки з батьком. І я згадала. Все життя батько мене сексуалізував.

 

Впродовж усього дитинства я пам'ятаю щіпки за сідниці та завжди однакову відповідь на моє обурення: «та це ж жарт». «Ну, ти гарна, ти мені подобаєшся — от і все. Я ж твій батько».

 

Підлітком мене це дратувало, злило, лякало — я пам’ятаю те фонове відчуття небезпеки. Тоді я вперше відчула, що моє тіло належить не мені — тільки тому, що воно «жіноче» — подібних дій у бік мого молодшого брата батько собі не дозволяв. 

 

Я пам’ятаю оцінюючий погляд батька, коли я проходжу повз нього. Я пам’ятаю дискомфорт від думки про те, що скоро літо і доведеться ходити вдома у легкому одязі — і знову й знову відчувати на собі той погляд та чути якісь коментарі типу «мм, красотка», що супроводжувалися цілком однозначним підморгуванням. Тату, ти міг зробити мені комплімент іншим способом.

 

Поки брата хвалили за його інженерні навички у майнкрафті, мене хвалили за моє тіло. Якось, років у 15, я проходила повз батька і він знову це зробив. Було боляче і образливо. Я до цього вже почувалася роздратованою через щось інше — і просто вибухнула. Сказала, що мені неприємно і попросила більше так не робити.

 

У відповідь отримала насмішливе «Я твій батько, можу робити те, що захочу. І взагалі, ти як їжак — постійно зла, з батьком так не можна. Я ж все для тебе роблю». Так, він зробив для мене багато. Проте він ніколи не дослухався до моїх особистих кордонів. Я ж жінка. Мати та бабуся ніколи нічого йому не казали. Він же батько.

​​

Анонімна авторка; історія розказана у 2021 році в рамках кампанії «16 днів активних дій проти гендерно зумовленого насильства»