У 12 років батьки відправили мене до літнього табору. Сонце, море — казка. 

 

І вихователь. Він започаткував традицію у нашому загоні — декілька разів на тиждень виносити матраци у вітальню будиночку, дивитися кіно і ночувати там.

 

Одного разу за взірцеву поведінку мене нагородили місцем біля телевізору — поруч з вихователем. Все було чудово, фільм був цікавим, теревені — веселими. Ми лягли спати. 

 

Прокинулася я о четвертій ранку від того, що на моє стегно поклали руку. Я заклякла від страху та вдала, ніби нічого не відчуваю. Вихователь декілька хвилин просто тримав руку на моїй нозі, а коли зрозумів, що я не реагую на це, почав мацати моє тіло.

 

Його огидні дотики були всюди — на дупі, на грудях, на животі. Я лежала з заплющеними очима та намагалася не заплакати. Коли він на мить зупинився, я зробила вигляд, що прокинулася і мені потрібно до вбиральні. Я просиділа там до ранку. Мені будо бридко і моторошно. 

 

Наступного дня я розповіла подружкам про цю ситуацію: «У мене теж таке було, що ми можемо вдіяти? Нічого страшного. Скоро поїдемо додому, не псуй відпустку, він кльовий».

​​

Марія; історія розказана у 2020 році в рамках кампанії «16 днів активних дій проти гендерно зумовленого насильства»