Це трапилося серед білого дня, 19 років тому, восени. Я йшла через ліс з дитиною в колисці з дому своєї сестри до мого дому. Вже майже на краю лісу, ближче до хат наших сусідів, мене захватив якийсь чоловік. Він поставив мене до дерева, до горла підніс ніж, колиску з дитиною жбурнув ногою. Сказав мовчати, що тільки пискну і дитині хана. «Роздягайся, — каже, — будемо дивитися, що за дичь я вполював». Я боялася і слова мовити. Ніж все ще був біля мого горла. Та ще більше боялася за дитину. Він розрізав мені кофтинку, ножем провів по моєму животі. Почала текти кров. В мене земля пішла із-під ніг. Хоч би дитину не трогав. Хоч би її залишив у спокої. Це чисте везіння, що наші сусід з сусідкою також йшли через ліс, він їх побачив, злякався та почав тікати. Це чисте везіння, що з дитиною нічого не трапилося. Чисте везіння.

​

Анонімна авторка; історія розказана у 2019 році в рамках кампанії «16 днів активних дій проти гендерно зумовленого насильства»