Мені здавалося, що якщо я зникну, він буде тільки радий. Пам’ятаю той випадок, із яким я тепер живу все життя. Я сиділа разом із мамою і вітчимом в одній кімнаті, і коли мама вийшла на хвильку, вітчим сказав: «Дай руку!» Я спитала: «Навіщо?», та він лише повторив своє прохання. Ну я і дала йому руку, а сама дивилася у вікно. Після чого він поклав її на свій член і попросив погладити. Я члена не бачила, бо весь час дивилася у вікно, і лише коли доторкнулася, зрозуміла, що тут щось не те. Коли повернулася, побачила його стоячий член і швидко прибрала руку, вискочивши з ліжка. Після чого він усе сховав і попросив не розповідати про це мамі.
Мені було лише 7 років. Потім я весь час боялася залишатися з ним наодинці, щоб він мене не вдарив, не показував нічого. А ставши трохи старшою, боялася, щоб він мене не зґвалтував. Бо він не один раз проявляв до мене недочірню увагу, наприклад шльопнув по сідниці і казав: «Ох, какая девка растет».
Мене це дуже лякало. Я навіть почала вдягатися у мішкуватий одяг, перестала розчісуватися і замикалася у кімнаті. Та не вітчим один — у нього були друзі напідпитку, вони завжди гуляли у нас вдома, і один з друзів гладив мене по інтимних місцях і називав «Лисичкою». Це відбувалося у найнесподіваніші моменти і саме тоді, коли мами не було поряд, бо вона возилася з молодшим братом.
Коли мама з вітчимом розвелися, мені стало легше, та ненадовго, бо в її житті були і інші чоловіки. У років 14 чи 15 один з них залишився у нас на ніч, і коли мама вкладала брата, а я вже спала, я відчула, що по моїх сідницях хтось гладить. Я подумала спочатку, що це сон, а вже відкривши очі, я побачила над собою чоловіка. Я не пам’ятаю, як довго він гладив мене і де ще, але точно пам’ятаю, що коли я відскочила, а мама вийшла зі своєї кімнати, він зробив вигляд, ніби нічого не було, просто розвернувся і пішов.
Не уникнула я домагань і в коледжі. Коли один з викладачів, привітавшись і бувши в нетверезому стані, шльопнув мене по попі. Він взагалі любив дівчат вітати за такі місця. Розказала про це мамі я лише через 10 років. Уявіть, я так боялася і не довіряла мамі, що розказала їй про це через такий час. Звісно, ніхто нічого не робив. Ну було і було. Потім я переїхала у інше місто і думала, що більше чоловіки мами не будуть мене домагатися. Але ні.
У метро мене облапав якийсь араб, він ще так посміхався. А я зупинилася у ступорі, не знаючи, що робити. А коли хотіла його вдарити, він просто пішов з усіма. Я гадала, що після цього мої нещастя скінчилися, та п’ять місяців тому мене зґвалтували. Моє життя покалічене. Воно дуже важке. І я винна у тому, що не знала, як себе захистити, і ніхто мене не захищав, хоча, думаю, бачили ситуацію.
У мене недовірливі відносини з мамою, тому вийшло те, що вийшло. Я зараз розповідаю про це і розумію, що це вже точно останнє. Більше ніхто не доторкнеться до мого тіла без мого дозволу. Я подала до поліції на цю людину. Це був єдиний вихід — як захистити себе і своє тіло. Звісно, це все просто так не минулося. Знайти гідного хлопця у мене не виходить. Та і я не шукаю. Не знаю я, що таке добре, а що погано, тому пропрацьовую все з психотерапевтом.
Звісно, це все на все життя, від цього нікуди не дінешся. Гидко, боляче, я, як і будь-яка жертва насилля, іноді звинувачую себе. У житті за 18 років мені дісталося достатньо. Ну і на додачу я пережила дев’ять років шкільного буллінгу, і в дитинстві мене часто і дуже боляче била бабуся.
Я розказую це все не для того, щоб мене пожаліли, а скоріш для того, щоб ніхто не робив так, як робила я. Мене не навчили захищати себе і не вибудували таких відносин, які могли попередити насилля у майбутньому. Тепер я захищаю себе сама. Так сказати, зализую рани. Будь ласка, не мовчіть про насилля. Це справді відбирає нормальне життя, особистість, і зцілити себе, почати жити нормально знову потребує дуже багато часу і зусиль. Але минуле все одно залишиться на все життя.
Діана; історія розказана у 2021 році в рамках кампанії «16 днів активних дій проти гендерно зумовленого насильства»