Це відбувалося неодноразово. Я не пам’ятаю, коли це сталося вперше, але, здається, років у 8–9. Мій дядько (чоловік рідної сестри моєї мами) чіплявся до мене, коли я залишалася на ніч у свого молодшого двоюрідного брата.

​

Коли брат засинав, дядько приходив до мене й торкався моїх ніг, гладив їх руками під ковдрою. Ще посміхався і сидів біля мене, ніби це нормальна ситуація. Після слів «на добраніч» цілував у губи.

​

Мені було неприємно й ніяково, але я боялася про це сказати, і все, що я могла робити, — нерухомо лежати й чекати, доки він не піде. Інколи я прикидалася, ніби вже сплю, але він усе одно підходив до мене, щоб «побажати солодких снів».

​

Я ніколи нікому про це не розповідала, бо не розуміла, чи це справді проблема, чи мені здається. Адже в інший час дядько нормально до мене ставився (мої батьки й батьки брата були друзями) і здавався звичайним чоловіком, нездатним зробити щось бридке й неприємне.

​

З часом я перестала залишатися на ніч у цих родичів, пояснивши мамі це тим, що вдома мені легше засинати. Усе припинилося, але через кілька років сталася інша ситуація (мені було приблизно 13 років).

​

Було якесь свято. Батьки мого брата запросили нашу сім’ю в гості. Я теж прийшла. Дядько напився, і ми випадково зустрілися на кухні, де залишилися удвох. Він став біля стіни й покликав мене до себе. Я підійшла, він нахилився до мене і поцілував у губи. Мені було страшно, але я не могла навіть зрушити з місця — він якось «по-доброму» посміхався. Я стояла поруч із ним, не розуміючи, що відбувається. Тоді він, 45-річний чоловік, продовжуючи посміхатися, почав кликати мене до ванної кімнати. Я дуже злякалася і вибігла з кухні.

​

Більше він до мене не чіплявся, але протягом ще п’яти років наші сім’ї спілкувалися, і щоразу мені було гидко й неприємно бачити свого дядька. Я не наважувалася комусь розповісти про те, що сталося, бо була впевнена, що мені не повірять. Навіть здавалося, що я це вигадала, і я сама себе переконувала, що «це все неправда».

​

Зараз наші сім’ї не спілкуються, бо дружина дядька з’їхала з глузду й прокляла всю нашу сім’ю, а сам дядько наговорив багато жахливих речей про моїх батьків (що, звісно, неприємно). Але я дуже рада, що більше не бачу на сімейних святах цю огидну посмішку, як тоді, у дитинстві.

​​

Анонімна авторка; історія розказана у 2021 році в рамках кампанії «16 днів активних дій проти гендерно зумовленого насильства»