Дуже важко вмістити історію, яка тривала близько 15 років, у короткий текст. Дуже важко підібрати слова, щоб описати той жах, який тривав так довго і який назавжди залишився в пам’яті. Але я спробую, бо для мене важливо, щоб жінки цінували себе і розуміли: це не нормально, і цього не треба терпіти навіть один день, навіть одну хвилину.

​

Насильство від чоловіка не починається одразу. Початок стосунків зазвичай дуже красивий і особливий. Так було і в мене.

​

Перше кохання почалося в 16 років. Перші почуття були дуже сильні і здавалося, що не можуть бути чимось жахливим. Але згадуючи їхній початок, я розумію, що там з’явилися перші маніпуляції, перші емоційні гойдалки. У 16 років я не сприймала психологічне насильство як насильство. Через п’ять років, коли з’явилося фізичне насильство з боку коханого, я шукала виправдання. Бо ти вже не розумієш, чому твоє життя тобі не належить. Ти робиш усе, щоб не розгнівати його, настільки ламаєш себе і не чуєш власні потреби, що втрачаєш себе повністю.

​

Неодноразові спроби завершити ці стосунки (зараз я навіть не хочу їх так називати) не приносили результату, бо здавалося, що тільки він здатен зробити мене щасливою. Ти відчуваєш настільки сильну залежність і потребу в ньому, що просто немає сили цьому протистояти. А ще шалене відчуття відповідальності за ЙОГО життя, а не за своє.

​

Я почала приходити в себе лише через десять років, а ще п’ять років знадобилося, щоб остаточно вирватися з цього пекла. І це справжнє пекло. Я відчувала провину і сором за все: за те, що він б’є, за те, що напивається до несвідомого стану, за те, що ґвалтує мене (бо у шлюбі «не може бути зґвалтувань», це нібито обов’язок).

​

Бували тижні, коли я зовсім не спала ночами, по кілька днів поспіль. Декілька років я не могла чути своє ім’я, бо воно означало небезпеку — що мене будуть бити, ґвалтувати, принижувати, знецінювати. Синці по тілу та постійний біль від побоїв — це те, що я приховувала від усіх навколо, бо соромно, бо здавалося, що мене ніхто не зрозуміє. І знову шукала виправдання його вчинкам.

​

Це пекло могло мене зламати, але, на диво, я стала сильнішою. Я змогла розірвати це коло і вирватися з нього. Я побудувала нове життя. І ось, через десять років після того, як я вирвалася, можу точно сказати: це можливо! Тепер я точно знаю, хто я, чого хочу і як цього досягти. Так, шлях нелегкий, але він правильний.

​​

Тетяна; історія розказана у 2023 році в рамках кампанії «16 днів активних дій проти гендерно зумовленого насильства»