У 12 років я зі своєю однокласницею поверталася з малювання, ми чекали взимку на автобус, бо їздили ми за 20 км із сусіднього села у пгт.

Ми затрималися на малюванні до 16:00, тому вже запізнилися на денний автобус, тому нам довелося чекати вечірнього. На зупинці нікого не було, та було вже майже темно. Тому ми були там удвох. Обидві ми були одягнуті в теплі довгі куртки та дитячі шапки.

​

Несподівано до нас підійшов п’яний чоловік та почав питати про ціну. Ми не зрозуміли і перепитали його, на що він почав нас, дітей, називати повіями та шльондрами та сказав, що зараз піде та покличе ще когось, щоб з нами розібратися. Він пішов, а через 20 хвилин приїхав автобус, та ми поїхали, але були до жаху налякані та не розуміли нічого, був тільки один великий страх, та дуже тряслися ноги... Після цього мені ще довго снилися жахи, та я досі боюся чоловіків.

​​

Тетяна, історія розказана у 2022 році в рамках кампанії «16 днів активних дій проти гендерно зумовленого насильства»