Як підтримати людину, яка вам довірилася?

Важливо розуміти, що валідація — це свідомий вибір, і вона необов’язково має відображати ваш погляд на ситуацію. Навіть якщо вам здається, що пережите людиною не було би настільки критичним особисто для вас, варто прийняти її досвід і те, як він вплинув саме на неї. 

 

Також треба усвідомлювати, що відсутність валідації не є нейтральною позицією. Навіть якщо вам хотілося би вислухати всіх учасни_ць та оцінити різні перспективи ситуації, вибір не приймати реальність постраждалої людини може нашкодити: зокрема, викликати відчуття ізольованості, змусити закритися і перестати вірити самій собі. Це також призводить до нормалізації насильства, адже у суспільстві, де ніхто не наважується повірити постраждалим, неприйнятна поведінка буде просто сходити кривдни_цям з рук.

 

Вибір підтримати — це політична позиція, адже ви йдете врозріз із прийнятим і нормалізованим у суспільстві звинуваченням постраждалих і вирішуєте безумовно дати їм кредит довіри та шанс бути прийнятими і вислуханими. Водночас валідація не означає, що ви автоматично займаєте позицію проти когось. 

 

Відсутність базового прийняття часто йде в парі з віктимблеймінгом (звинуваченням постраждалої). Обидва явища необов’язково мають виглядати, як, відкрита жорстокість чи насмішки — це можуть бути просто непевність, стримана недовіра і нетактовні запитання, які натякають людині на те, що її слова і переживання не приймають такими, як вони є. 

 

Як підтримувати, щоб не нашкодити

 

• Активно слухайте

 

Іноді просто вислухати буває достатньо, аби людина відчула прийняття і полегшення. Підіть їй назустріч: якщо вам хочуть відкритися, виділіть час і місце, де можна спокійно та приватно поспілкуватися, уважно послухайте і подякуйте за відвертість. Це важливо, адже для постраждалих саме рішення відкритися буває дуже непростим, потребує підготовки і певного ризику стикнутися з віктимблеймінгом. Якщо вам хочеться щось уточнити, спитайте спершу дозволу на це і не тисніть, якщо людині некомфортно чимось ділитися. 

 

• Запропонуйте допомогу

 

Якщо у вас є на це можливості і ресурс, то зазначте, що за потреби людина може розраховувати на вас. Ви можете запропонувати конкретну допомогу: посидіти з дитиною чи тваринкою, з’їздити за покупками, супроводити до лікар_ки тощо.

 

• М’яко вкажіть на можливості звернутися по спеціалізовану допомогу

 

Скажіть, що є дієві способи та фахів_чині, які працюють саме з випадками насильства. Поділіться телефонами гарячих ліній допомоги і, за можливості, підкажіть, де можна підшукати терапевт_ок, юрист_ок та інших необхідних спеціаліст_ок.

 

• Зазначте, що ви продовжуєте підтримувати

 

Людина може бути не готова діяти прямо зараз, і це варто прийняти. Зазначте, що ви все одно підтримуєте її і готові допомогти в майбутньому. Якщо людині більше немає на кого покластися, намагайтеся підтримувати із нею хоча б мінімальний зв’язок у безпечних межах. Адже іноді навіть один контакт із зовнішнім світом допомагає тримати відчуття реальності та, зрештою, вибратися з ситуації насильства. 

 

Чого краще уникати

 

• Сумнівів і знецінення

 

Суб’єктивно вам ситуація може видаватися якою завгодно незначною, несерйозною чи дивною, але якщо іншій людині це болить, значить, воно має для неї значення. Тому краще утриматися від знецінень на кшталт «Та хіба це проблема?», способів заспокоїти типу «А от деяким ще гірше», а також сумнівів і газлайтингу в дусі: «Та всі сваряться, ти точно не драматизуєш?»

​

• Оцінок минулих рішень постраждалої

 

З боку іноді може й бути видніше та простіше судити. Однак, якщо постраждала людина вирішила поділитися своїм травматичним досвідом, вона шукає базового розуміння та підтримки, а не критики своїх попередніх дій. Найімовірніше, вона діяла так, як могла в тій ситуації, у стані стресу та страху, і реакції людей на ці стани можуть бути дуже різними, часто неконтрольованими. Саме тому не варто акцентувати на правильності чи хибності рішень постраждалих, казати щось на кшталт: «А чому раніше не піш_ла?», «А треба було…», «Я би на твоєму місці…» тощо.

​

• Непроханих порад

 

Для декого поради можуть виглядати як такий собі конструктивний метод підтримки не лише на словах, а й як щось корисне. Однак насправді, якщо вас не просили щось рекомендувати, краще або не робити цього взагалі, або м’яко вказати на наявні види допомоги (гаряча лінія, терапія, прихистки). Точно не варто підштовхувати людину до якихось дій, засуджувати за бездіяльність чи примушувати до швидких рішень фразами на кшталт: «Просто візьми і піди від нього, скільки можна це терпіти?», «Досить сидіти вдома, піди розвійся!». Це може як мінімум відштовхнути, а також призвести до небажаних ситуацій — наприклад, ескалації насильства у стосунках постраждалої людини чи ретравматизації.

 

• Нав’язування позитивного мислення

 

Після травми людина не може відновитися за день чи просто забути про те, що трапилося. Вона потребує певного часу на проживання й відновлення, і для кожно_ї терміни можуть бути різними залежно від тривалості аб’юзу та індивідуальних особливостей психіки. Не варто примушувати людину бути позитивною або пропонувати «лишити це в минулому», «відпустити», «розслабитися», «усміхнутися», — це звучить знецінююче. Повірте, коли людина оговтається від пережитого і справді відчує в собі енергію і приємні емоції, вона сама почне насолоджуватися життям і знову усміхатиметься, однак для цього їй потрібен час і деякі зусилля.

 

Пам’ятайте: вам не потрібно бути для постраждалої людини терапевт_кою, бездоганн_ою співрозмовни_цею чи одноосібно вирішувати її проблеми. Йдеться лише про базову довіру і прості методи підтримки. Водночас варто розуміти, що всі унікальні, і в деяких випадках краще спитати і дослухатися до того, що потрібно і важливо прямо зараз конкретній людині, з якою ви взаємодієте.