Що таке феміцид, і як ненависть до жінок призводить до вбивства

За статистикою*, більшість насильницьких дій щодо жінок чинять чоловіки. Саме вони найчастіше стають убивцями, ґвалтівниками й кривдниками тих, із ким проживають або мають романтичний чи сексуальний зв’язок. Найчастіше їхні мотиви є гендерно зумовленими, тобто криються в упередженнях і ненависті до жінок.

​

В чому особливість феміциду

​

Соціологиня та фемактивістка Діана Е. Ґ. Рассел увела термін «феміцид» у 1976 році, визначивши його як «вбивство жінок чоловіками за те, що вони є жінками». Таким формулюванням вона прагнула відмежувати феміцид від гендерно нейтрального вбивства, підкресливши наявність патріархальних, сексистських і мізогінних мотивів.

Феміцид також називають політикою вбивства жінок. Йдеться про те, що влада багатьох країн світу ігнорує сексизм як підґрунтя насильства, у такий спосіб толеруючи його. Навіть після ратифікації Стамбульської конвенції ця проблема досі залишається невирішеною й актуальною. Це зумовлено тим, що суспільство та влада не завжди ставляться достатньо серйозно до передумов феміциду й питань його запобігання.

Передумови феміциду

​

У книзі «Кожні три дні. Чому чоловіки вбивають жінок і як ми повинні цьому протидіяти» журналістки Лаура Бакес і Марґерита Беттоні зазначають, що феміцид є структурною проблемою, а не «ударом долі», поодиноким злочином чи внутрішнім конфліктом конкретних стосунків.

​

Це підтверджує статистика: жінки непропорційно часто стають жертвами вбивств саме вдома, у сімейному середовищі. Найчастіше від феміциду гинуть жінки, які перебувають у романтичних або сексуальних стосунках із чоловіками. За даними ООН, у 2024 році близько 50 000 жінок і дівчат загинуло від рук партнерів чи інших членів родини. Жінки становлять 53 % жертв, убитих удома, та 66 % жертв, убитих партнерами. Феміцид коріниться в системному домашньому насильстві. Адже жінок убивають не одразу — усе починається з «невинних» жартів, глузувань, підтримки стереотипів, а згодом переходить у дедалі агресивніші дії:

​

• психологічне насильство — приниження, образи;

• фізичне насильство — побиття, тортури, каліцтва;

• сексуальне насильство — зґвалтування, домагання;

• репродуктивне насильство — селективні аборти (якщо відомо, що буде «дівчинка»), примусові аборти, заборона абортів, примушування до вагітності.
   

Складовою феміциду є також деструктивні традиції, зокрема так звані вбивства «честі», коли члени сім’ї позбавляють жінку життя через порушення патріархальних принципів: відмову від шлюбу, «надто відверту» поведінку або непокору чоловікові.

​

Які ідеї призводять до феміциду

​

Феміцид безпосередньо випливає із сексистських, патріархальних і мізогінних упереджень щодо жінок. Починаючи з 1970-х років, Діана Е. Ґ. Рассел і Ребекка Добаш досліджували причини виникнення домашнього насильства, зокрема й такого, що закінчується вбивством. Результати їхніх досліджень показують, що кривдниками можуть ставати дуже різні чоловіки, а агресія не завжди залежить від пережитих травм, неблагополучного дитинства чи вживання психоактивних речовин. Натомість усіх кривдників об’єднують мізогінні ідеї та патріархальні уявлення. Такі висновки були проривними для свого часу, адже раніше причини насильства здебільшого шукали в життєвих обставинах і умовах формування аб’юзерів, не приділяючи належної уваги їхнім переконанням. Зокрема вбивці були впевнені, що:

​

• чоловік є головним у родині, а його владу не можна підважувати;

• дружина не має права заперечувати рішення чоловіка, опиратися йому або не виконувати «родинні обов’язки»;

• дружину можна «покарати» силою, якщо вона стає «недисциплінованою»;

• жінки використовують чоловіків;

• жінки мусять обслуговувати своїх партнерів побутово, емоційно та сексуально;

• жінка мусить бути вірною партнерові, жити з ним і не намагатися піти.

Феміцид є проявом прагнення встановити абсолютний контроль над жінкою. Він постає як наслідок сприйняття жінок як об’єктів і чоловічої власності, зневаги до жіночої тілесної автономії та толерування гендерно зумовленого насильства — аж до моменту, коли воно сягає крайньої точки й призводить до непоправного. Адже цьому передують нібито невинні в очах багатьох дії: жарти про дівчину, яка «всім дає», засудження жіночої сексуальності, обмеження свободи жінки з боку партнера через ревнощі, переконання в існуванні «жіночої природи», яка нібито зводиться до виховання дітей і побутової праці.

Саме тому важливо звертати увагу навіть на найменші прояви сексизму — насамперед у собі. Слід зважати на риторику щодо жінок і, за можливости, робити зауваження, коли звучать сексистські жарти, стереотипи чи об’єктивуючі коментарі. Не варто допускати у власному мовленні зневажливої лексики («тьолка», «цєлка») та образів із мізогінним підґрунтям («ведеш себе, як баба»). Також важливо частіше довіряти жінкам: слухати постраждалих від насильства, не знецінювати їхній досвід і не займатися віктімблеймінґом.

​

*Global study on homicide, 2019 Edition. United Nations Office on Drugs and Crime — https://www.unodc.org/unodc/en/data-and-analysis/global-study-on-homicide-2019.html