Що таке віктімблеймінг, і чим він шкодить жінкам

Віктімблеймінг може проявлятися у таких словах:

 

«Чому відразу не сказала?»
«Я просто хочу зрозуміти всю картину».
«А що було на тобі в той момент?»
«Вона ж сама до нього пішла».
«Може, ти щось неправильно зрозуміла?»
«Не захищалася, значить, подобалося».
«Сама винна, нарвалася».
«Я не виправдовую його, але…»
«Треба бути обережнішою наступного разу».

​

Люди, які вдаються до віктимблеймінгу, рідко взагалі згадують роль кривдника у тому, що сталося, — так, немов насильство є цілком природним явищем, від якого можна або вберегтися, або «недогледіти» і мати прикрі наслідки. Через таке ставлення постраждалі замість співчуття і підтримки отримують осуд і присоромлення. Саме тому історії насильства замовчують, приховують і не доносять до поліції. Не через те, що вони нібито несерйозні чи надумані, а через соціальну стигму та численні кола засудження, з якими стикається така людина на багатьох рівнях — від родини до правоохоронних органів.

​

Чому люди займаються віктімблеймінгом?

 

Загалом звинувачення постраждалих — це не лише про сексуальне чи домашнє насильство, а про ієрархічну систему в цілому. У суспільстві, де панує нерівність та стигматизація, дискриміновані люди отримують осуд за власну дискримінацію. Адже вони, за уявленнями більшості, всіляко нижчі та гірші за більш привілейовані верстви. Це стається через упередження щодо різних груп людей:

​

• людина без житла винна, що не може достатньо заробляти («Треба було міняти роботу, вчитися, просити високу зарплату!»);

• темношкіра людина винна в поліцейській агресії («Не треба було вести себе так підозріло»);

• квір-людина з символікою винна в тому, що її побили на вулиці («Нічого оце виставляти на публіку»).

 

Так само через мізогінні упередження жінки часто апріорі винні в сексуальному чи домашньому насильстві. Саме жіночі тіла позбавляють автономії та вважають власністю чоловіка. Також саме жінок вчать бути пасивними, «мудрішими» та неконфліктними, а за відстоювання кордонів та власної гідності карають. Водночас через патріархальні уявлення чоловіків частіше виправдовують, навіть якщо вони скоїли злочин.

​

Фрази на кшталт «Вона сама вдягнула таку коротку спідницю» чи «Вона сама пішла гуляти з компанією хлопців» передбачають, що тіло жінки існує задля чоловічого задоволення і сприймається соціумом як об’єкт. При тому хижацьке ставлення кривдників вважають нормою, толерують і часом навіть заохочують. Їх виправдовують тим, що в чоловіків є «інстинкти», «вища потреба в сексі» і «нездатність контролювати себе», коли поруч із ними приваблива жінка. Як бачимо, чоловічі потреби, навіть перебільшені, ставлять вище за базову жіночу безпеку. Це прямий наслідок патріархату і породженого ним сексизму.

 

Чому віра у справедливий світ може шкодити?

​

Ще однією, уже більш психологічною причиною віктимблеймінгу є уявлення про справедливий світ, у якому погані речі стаються лише з поганими людьми. За цими віруваннями, якщо хтось переживає насильство, — значить, якимось чином постраждала це «заслужила». Адже спокійніше вірити в те, що насильство трапляється через певні обставини, а не просто так — через бажання кривдників.

​

Саме тому в історіях про зґвалтування багатьох цікавлять подробиці саме про постраждалу: у що вона була вдягнута, чи пила алкоголь. Коли жінка розповідає про домашнє насильство, її питають, чому взагалі обрала такого поганого чоловіка. Так люди пробують раціоналізувати те, що трапилося, та запевнити себе, що з ними (хорошими, обережними, правильними) все буде гаразд.

​

Як викорінювати віктимблеймінг

​

Почати варто з себе, адже всі ми зростали у патріархальному, ворожому до жінок суспільстві та всотували мізогінні упередження. Розберімо кілька популярних фраз, якими часто коментують насильство та які при цьому є шкідливими і звинувачують постраждалих. Такі та схожі фрази люди часто кажуть автоматично, не роздумуючи над тим, як самі долучаються до підсилення насильства. Звинувачувати постраждалих — соціально прийнятно, безпечно і доволі нейтрально, адже це не несе наслідків для людини.

 

• «Винні завжди обидва», «Треба вислухати обидві сторони».

​

Фрази такого штибу зводять насильство до конфлікту, де люди просто не порозумілися. Однак варто пам’ятати, що конфлікт — це завжди про рівноправну участь. Якщо маємо справу з домашнім насильством, домаганнями, зґвалтуванням, де одна людина має більше влади над іншою, тут є чіткий патерн кривдника і постраждалої. У цьому випадку винен лише той, хто скоїв злочин.

​

• «Я не тримаю гаманець на видному місці, так само й жінка має піклуватися про себе / носити скромніший одяг / не ходити сама вночі».

​

Такі коментарі часто дають нібито з добрих намірів, при цьому забуваючи, скільки всього вже роблять жінки, аби убезпечити себе від насильства. Деякі з цих порад ще й давно спростовані: приміром, скромний одяг геть не гарантує безпеки*. Також важливий контекст: нормально ділитися рекомендаціями з самозахисту в нейтральній ситуації та коли на це є запит, але точно не варто робити це щодо постраждалих, які просто вирішили поділитися своєю історією та перебувають у вразливому становищі. Інакше ви знову забираєте провину за насильство у кривдника — а він однозначно має нести за це відповідальність.

 

• «Ти що, не розуміла, куди йшла?», «Ти ж усміхалася, коли з ним говорила», «Хіба ти сама не погодилася?».

​

Варто пам’ятати основні принципи активної згоди: вона має бути чіткою та усвідомленою, її неможливо отримати під тиском, а також її можна відкликати в будь-який момент. Погрози, нав’язування, маніпуляції, залякування — це насильство і несумісні зі згодою речі. Часто постраждалі змушені поводитися доброзичливо та не суперечити кривдникові, аби вберегтися від більшої агресії. Саме тому жінки проти волі дають свої контакти, усміхаються і погоджуються на те, чого не хочуть. Точно не варто їм цим докоряти — ви не були в тій ситуації і не знаєте, як самі повелися б у моменті.

​

Аби не долучатися до віктимблеймінгу, важливо відстежувати свої реакції та установки. Намагайтеся рефлексувати над тим, чому саме у вас виникає бажання когось засудити, а когось — виправдати. Пробуйте практикуватися і свідомо зміщувати фокус із подробиць про постраждалу на відповідальність кривдника.

 

*What Were You Wearing? Fashion exhibit by sexual assault survivors. — https://risenow.us/impact/what-were-you-wearing/