«Чого вам ще не вистачає?»
З якими викликами стикаються транс-люди просто зараз

Нам добре відомі такі запитання про права людей. Їх ставлять часто, надто коли квір-люди заявляють про дискримінацію чи боротьбу за власні права. І хоча ми знаємо, що зазвичай таке питають не з доброї волі, все ж дамо відповідь, навіщо транс-люди досі вимагають рівності та чого їм справді не вистачає. 

 

Попри великий прогрес, транс люди все ще стикаються з великою кількістю дискримінації та перепон на шляху до комфортного життя в соціумі зі своєю ідентичністю. 

 

Тож чого саме не вистачає транс людям в Україні?

Захисту з боку законодавства

 

Українське законодавство вже зробило певний поступ у визнанні існування транс людей та потреби переходу. Зокрема 2016 року протокол транспереходу був дещо спрощений, до його створення безпосередньо долучалися транс-активіст_ки. Проте стан справ у законодавстві поки ще далекий від ідеалу.

 

По-перше, Україна досі не імплементувала МКХ-11, одинадцятий перегляд Міжнародної статистичної класифікації хвороб і проблем, пов'язаних зі здоров'ям, в якому трансгендерність виключили з переліку психічних розладів. Це важливо, аби зменшити стигматизацію транс людей і на офіційному рівні вважати їх повноцінними особистостями. Після імплементації МКХ-11 доведеться розробити новий протокол транспереходу, який, найімовірніше, буде більш людяним та гнучким для різних представни_ць транс-спільноти.

 

По-друге, в Україні досі не прийнято законопроєкт № 13597, який має посилити відповідальність за злочини на ґрунті ненависті. Зокрема до переліку мотивів увійдуть нетерпимість до сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Ухвалити цей документ важливо для захисту транс людей на рівні закону і визнання державою неприпустимості ненависті до представни_ць спільноти. Тож коли дочитаєте цей текст, нагадайте про законопроєкт № 13597 у своїх соцмережах чи напишіть звернення до депутат_ки*.

 

Також наразі Україна не визнає небінарність, тож і опції змінити гендерний маркер і бути визнаними як небінарна персона поки немає.

 

*Як написати звернення до депутата: покрокова інструкція. Обранці. — https://obrantsi.ua/articles/iak-napisati-zvernennia-do-deputata-pokrokova-instrukciia

 

Боротьби з трансфобією

 

Трансфобія присутня на багатьох рівнях: не лише в законодавстві, а й у повсякденні, побуті, міжособистісних стосунках, публічних і медіа-просторах. Вона проявляється і через відверте насильство, образи, напади, і через упередження, які іншують транс людей. Трансфобія стигматизує представни_ць ком’юніті, заперечує їхні ідентичності та виокремлює їх як неповноцінних, недостойних поваги й рівноцінного ставлення.

 

Трансфобія може мати такі прояви:

 

• транслювання стереотипів про транс людей, маніпулювання фактами і поширення упереджень про те, що ці люди нібито мають злі наміри чи в будь-який спосіб погані

​

• ігнорування транс людей та самого їхнього існування, свідоме уникання і невизнання їхньої присутності (наприклад, у країні, на робочому місці, на службі)

​

• відмова визнавати трансгендерність конкретної людини, регулярний і свідомий деднеймінг (називання іменем, яке вона вже не використовує) і місгендеринг (вживання неправильних займенників)

​

• уникання і всіляко негативне й упереджене ставлення до людини через її транс-ідентичність

​

• образи, використання слюрів та мови ненависті

​

• фізичне і сексуальне насильство, так звана конверсійна терапія

 

Через трансфобію люди можуть стикатися з маргіналізацією в суспільстві, втрачати роботу чи житло, не отримувати належної медичної допомоги. Наразі спостерігаємо глобальний тренд на трансфобію, посилення риторики ненависті та використання її праворадикальними політичними силами для власної вигоди. Чимало ресурсів спрямовують на те, аби розповсюдити стереотипи про транс людей, змалювати їх як загрозу, посіяти страх щодо них у суспільстві. Викорінити системну трансфобію складно, адже для цього недостатньо прийняти закон чи провести якусь одну кампанію. На це потрібно багато ресурсів, спрямованих на всі сфери життя, а головне — час на зміни у суспільній свідомості.

 

Доступного переходу

 

Трансгендерні люди, які потребують медичного переходу, можуть стикатися з системною трансфобією в медзакладах і загальною непідготовленістю спеціаліст_ок для роботи з ними. Не всі лікар_ки достатньо обізнані про трансгендерність та вільні від упереджень, а деякі можуть навіть проявляти нетерпимість і відмовляти в необхідних послугах. Через це транс люди можуть взагалі уникати медичних закладів і працівни_ць.

 

Можуть також виникати труднощі з медичними препаратами, зокрема гормонами. Транс людям буває складно отримати рецепт і домогтися адекватного супроводу лікар_ок для прийому. Дехто купує собі препарати і призначає дозування самостійно або за допомогою порад від інших транс людей. Доступ до гормонів ускладнився під час війни через перебої з постачанням препаратів, особливо на прифронтові території.

 

Доступної зміни документів

 

Як і в інших аспектах переходу, Україна досягла певного успіху у доступності зміни документів для транс людей: зараз це простіше, ніж кілька років тому. Та все ж повна зміна імені й маркеру статі в документах потребують отримання довідок від психіатра й ендокринолога. Водночас транс люди досі не захищені від системної трансфобії, з якою можна зіткнутися в ДРАЦСі: негативними коментарями, затягуванням процедур, спробами переконати в чомусь тощо. Через це транс люди мусять детально вивчати нюанси законодавства і переконувати держслужбов_иць, аби пройти простий процес, на який мають право.

 

Допомоги військовим

 

Трансгендерні люди беруть участь в обороні України разом з іншими військовими, навіть попри те, що це означає нові виклики й можливі перешкоди. Як і в інших середовищах, транс люди можуть зіткнутися з дискримінацією і нерозумінням своєї ідентичності іншими. 

 

Тема транс військових досі недостатньо висвітлена у публічному просторі, вони здебільшого лишаються невидимими, а їхня присутність серед захисни_ць затирається. Небагато говорять і про їхні потреби в умовах служби.

 

Як бути союзни_цями для транс людей?

 

• Поважайте чужу ідентичність. Спитайте людину про її займенники та використовуйте їх, а також називайте її тим іменем, яким вона послуговується. Не розпитуйте про «справжнє» ім’я та минуле, якщо людина сама не захоче поділитися. Якщо вам щось незрозуміло у звертанні чи поводженні з людиною, просто ввічливо запитайте.

 

• Уникайте коментарів про те, наскільки гендерна експресія людини відповідає її ідентичності. Навіть якщо вам хочеться сказати, що транс-жінка дійсно виглядає як «справжня» жінка, краще утримайтеся від цього і подумайте, чи сказали б ви таке цисгендерній жінці.

 

• Розмежовуйте гендерну ідентичність та сексуальну орієнтацію. Транс люди мають різну орієнтацію і можуть бути також гомо-, бі- чи пансексуальними.

 

• Поважайте чужу приватність. Не поширюйте подробиці про чужу ідентичність та деталі переходу, не займайтесь аутингом.

 

• Приймайте зміни в інших. Ставтеся з розумінням, якщо людина шукає себе, якщо вирішила послуговуватись іншими займенниками чи іменем. Не засуджуйте, якщо ідентичність людини змінюватиметься навіть після переходу.

 

• Не ставте нетактовних запитань про чужі геніталії чи сексуальне життя, якщо людина сама не захоче поділитися.

 

• Уникайте слюрів і трансфобної лексики, робіть зауваження іншим та плекайте інклюзивне середовище там, де маєте можливість.

 

• Підтримуйте боротьбу за права транс людей. Підписуйте петиції, адвокуйте законопроєкт №5488, виходьте на марші, поширюйте доказову освітню інформацію.